ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА - ПРАВОНАСТУПНИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ !!
Роки роздробленості та напади кочовиків розхитували могутність Київської Русі. Тож Київ, залишаючись найбільшим містом руських земель, наприкінці 12 ст. почав втрачати значення загальнодержавної столиці. Володарі окремих князівств прагнули, щоб їхні стольні міста не поступалися Києву. Найбільшу силу мали князі галицьких і волинських земель. Року 1199 волинський князь Роман Мстиславович заволодів Галичем і об'єднав галицькі й волинські землі в одне князівство. У межах Галицько-Волинського князівства опинилися землі від Карпат і Дунаю до Дніпра, від Прип'яті до Чорного моря. Роман, за словами сучасника, «за нетривалий час так змогутнів, що правив майже всіма землями й князями Русі». Ось чому кажуть, що колишню славу Київської Русі перейняло Галицько-Волинське князівство.
РОМАН МСТИСЛАВОВИЧ
Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:
— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;
— модернізувало давньоруську державну організацію;
— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу;
— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.
ВНУТРІШНЯ І ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
Внутрішня політика
Вів боротьбу з феодальними уособицями, викликаними прагненнями галицької боярської верхівки та чернігово-сіверського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.
Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство.
Зовнішня політика
Данило оволодів Галичем у складний час, коли відбувалася навала монголо-татар на Русь. Крім того, знову підвело голову боярство, а паралельно активізував свої зусилля щодо захоплення Галича Ростислав Михайлович. Під час нападу татар Данило подався до Угорщини, можливо, просити допомоги, але її не отримав. Татари поруйнували галицько-волинські міста. Лише Кременець, Данилів і Холм змогли встояти перед ворожою армією. Якщо угорський король Бела IV сподівався, що його держава уникне татарського нашестя, то він помилявся — 11 квітня 1241 р. на р. Сайо татари розгромили угорців, а згодом і хорватів. Тепер уже сам Бела IV був змушений ховатися на далматійському узбережжі. Розорили татари і Польщу — 9 квітня біля м. Легніци князь Генріх II Побожний зазнав поразки. Європа завмерла в очікуванні катастрофи, але татари, довідавшись про смерть хана Угедея, почали повертатися назад. У пониззі Волги вони утворили державу, відому в історії як "Золота Орда", під владу якої потрапили руські князі, зокрема і галицько-волинські. На щастя, Польщу й Угорщину така участь минула.
Однак невдовзі після перемоги під Ярославом навідалися татари. Ханський посланець зажадав від Данила віддати Галич. Це змусило князя вибратися в жовтні 1245 р. до столиці Орди — Сараю*10. Батий доволі м'яко прийняв Данила Галицького, але князь був змушений не лише виконати татарські звичаї (пити кумис), й визнати себе васалом Батия. Літописець з гіркотою зазначив: "...О, лихіша лиха честь татарська! Данило, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, і він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая! ...Пробув же князь у них днів двадцять і п'ять, а тоді одпущений був... і поручена була земля йому". Картина, змальована літописцем, не надто втішна, але життя продовжувалося, і залежність від татар, яку розглядали як безумовне зло в окремих випадках, як це не дивно, виявилася благом. Літописець згодом зазначає, що Бела IV, коли довідався про щасливе повернення Данила від Батия, захотів видати свою доньку за сина Данила Галицького — "боявся бо він його, тому що той був уже в Татарах..." Данило Романович не відразу дав добро на такий шлюб, переговори провадив митрополит Кирило, висланий через Угорщину до Константинополя на освячення.
З цієї нагоди Данило Галицький повернув Белі IV взятих у полон під Ярославом угорців. Шлюб було укладено 1247 р., і він знаменував поворот у стосунках з Угорщиною. Бела IV того ж 1247 р. надав своєму зятю Ростиславу Михайловичу Славонію, а 1264 р. Мачву*11, чим продемонстрував, що галицьке питання відтепер закрите. Цей крок належно оцінили Романовичі. Союз із Белою IV важливий для Данила ще й тим, що його можна було використати для боротьби з татарами. Татарський напрям політики князів Романовичів став основним — йому підпорядковано все інше, що так чи інакше робили брати. Цьому, зокрема, була підпорядкована містобудівельна політика братів, які закладали нові та укріплювали вже існуючі міста.
Данило Галицький проводив активну зовнішню політику: розвивав дружні відносини з Угорщиною, Польщею, Литвою; цікавився справами Центральної Європи (Австрія); робив спроби порозумітися з російськими князями. Галицько-Волинське князівство стало центром торгівлі й ремесла, осередком перебування іноземних підприємців, ремісників і біженців.
КОРОНАЦІЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО
У 1251 р. угорський король Бела IV у листі до Папи Римського писав, що завдяки його старанням князь Данило відновив свій інтерес до Риму і невдовзі вишле послів до Папи. Почався черговий раунд переговорів. Цього разу, аби заохотити Данила Галицького, йому пропонують королівську корону. Данило Романович резонно зауважував, що не проти коронування, але такий крок означатиме демонстративний розрив з татарами, оскільки це відбудеться без їхнього відома і згоди, а отже спричинить невдоволення і, мабуть, каральну акцію. Тому питання про прийняття королівського титулу, на думку Данила Галицького, необхідно пов'язати з реальною військовою допомогою. Зауваження князя були логічними, і римська курія змушена була відреагувати — Папа видав буллу, адресовану Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії зі закликом хрестового походу проти татар. Очевидно, римська курія поспішала, і вже 1253 р. на Русь вирушив легат Папи Інокентія IV
Опізо з королівською короною. Данило Галицький зустрівся з ним у Кракові і не виявив особливого бажання коронуватися, не маючи реальної військової допомоги (хоча Опізо її обіцяв), але переконали князя його мати Анна та польський князь Болеслав Сором'язливий, котрий теж обіцяв допомогти в разі необхідності.
Коронування відбулося без особливих приготувань, у присутності лише польського (мазовецького) князя Земовита Конрадовича та ще й під час походу проти ятвягів у віддаленому місті Дорогичині. Дослідники припускають, що, можливо, це було зроблено свідомо, щоб менше дратувати татар. Незалежно від обставин коронування, воно мало дуже важливе значення, урівнюючи Данила Галицького з іншими сусідніми володарями. Це добре розумів літописець, який відтоді постійно називає Данила королем. Варто відзначити і те, що короновано було Данила Романовича як короля Русі, а не лише Галичини і Волині, що ще дужче підносило роль Данила Романовича у його спробах об'єднати Русь. З огляду на те, що допомоги від римської курії Данило Галицький так і не отримав, поволі припинилися і контакти з нею. Папа Римський ще неодноразово звертався до Данила Романовича, але, вочевидь, безрезультатно. Римська курія навіть просила володарів сусідніх держав силою вплинути на Данила, але й це не увінчалося успіхом.
Коронація Данила папським легатом мала показати і хрестоносцям Тевтонського ордену, і литовському королю Міндовгу, що їхній суперник - руський володар - також має високий, визнаний католицьким первосвящеником, авторитет. В урочистій церемонії, крім сина Данилового Лева, узяли участь польські князі Болеслав і Земовіт, союзники Данила, представники руського духовенства.
Комментариев нет:
Отправить комментарий